Матеріал: 

Часто ми, дорослі, виховуючи власних дітей, виходимо з певних соціальних еталонів, ідеалів виховання. А точніше - з уявлень, штампів про те, якою має бути успішна дитина. Звісно, ми намагаємося дотримуватися деяких узагальнених норм: «слід бути» добрим, порядним, чесним, працелюбним, розумним тощо.

Все це ми часто повторюємо дітям. Але загалом є дві вимоги, які ми ставимо перед дітьми особливо цілеспрямовано й жорстко: «будь слухняним», тобто керованим і зручним, і «роби як я». Більшість батьків при цьому не враховують (не знають, не замислюються, не хочуть знати) особистої спрямованості дитини. Але ж дуже важливо зрозуміти глибинний характер особливостей дитячої особистості. Адже саме в психічному складі людини уособлені значущі, цінні життєві сенси, взаємодіючи з якими вона переживає відчуття життя в собі самій, або, кажуть деякі вчені, «себе в світі і світ у собі».

Знання батьками таких особистісних особливостей і створює реальність взаєморозуміння й розуміння дорослими дитини. Саме це відкриває справжню можливість спільними зусиллями сприяти розвитку дитини й одночасно своєму власному.

Неможливо зрозуміти свою дитину, не зрозумівши спочатку самого себе. Що є для нас найважливішим у світі? Чого чекати від власної дитини? Якими засобами ми користуємося, аби досягти бажаних життєвих цілей? Зрозуміти себе самих такими, які ми є, а не вигаданими — ось що, як не дивно, сприяє гарним результатам у вихованні власних дітей.

Чи  помічали ви, що дорослим притаманна швидка й велика готовність оцінювати, засуджувати й карати? У такої готовності є певні психологічні причини. Насамперед реакції батьків на життєві події більшою мірою мовлені тим досвідом, яким їх збагатило власне дитинство. Якщо ми змалечку були привчені, що як тільки вчинено щось негарне, то миттєво, без встановлення мотивів, причин, обставин дається оцінка: «Ти -  поганий! Лише погана людина може так вчинити!», а потім визначається й покаяння, то в дорослому віці, як правило, з такою ж готовністю й ревністю засуджуємо й інших. І копіюючи (більшою мірою не усвідомлено) дорослих свого дитинства, передаємо далі своїм дітям естафету «спадковості».

Існує ще один момент у беззастережній оцінці та засудженні інших. Коли ми говоримо про когось: «Він - погана людина», - а нас іще й підтримують навколишні, то напрошується легкий висновок: гарні люди - це ми та наші однодумці. Ця впевненість у своїй правоті й погрішності інших зумовлює засудження й покарання в майбутньому, насамперед, власної дитини. Батьки часто запитують, як дізнатися про прихований смисл вчинків і висловлювань дитини, відчути її справжні бажання й почуття, одним словом, як зрозуміти дітей?

Відповідь проста: цього треба вчитися. Вчитись усе життя. Причому, за бажання, навчитися тією чи іншою мірою розуміли власну дитину може кожний дорослий. Читайте спеціальну літературу, звертайтеся за порадами до вчителів, педагогів, вихователів, спостерігайте за дитиною, аналізуйте її особистісні прояви і вчинки - у цьому запорука успішного виховання.

Однак дуже важливо не лише зрозуміти, а ще й зуміти це своє розуміння виразити, дати дитині відчути його. Душевний зв'язок проявляється і в словах, і в інтонації. Якщо ви не зовсім зрозуміли, що саме намагається висловити дитина і що її до цього спонукає, спробуйте самі оформити думку, але іншими словами. Це не лише підсилює розуміння, а й допомагає дитині вчитися висловлювати свої почуття й думки. Але не «забігайте наперед», не перебивайте дитину, незважаючи що вам з її перших слів і так все начебто зрозуміло, будьте терплячими й уважними.

Ми намагаємося у спілкуванні з дітьми бути «на висоті»: виглядати розумними, знаючими, сильними, непогрішними; усього навчити, усі знання передати, усе попередити, від усього застерегти. А вислухати дитину часто не вміємо. Не приховуючи свого незнання або невдач, не боячись нерозуміння, неприйняття новим поколінням - спокійно й доброзичливо слухати і вислуховувати.

Дитину слід обов'язково навчити демонструвати свої почуття, не приховувати їх, усіляко виражати; навчити відчувати стан іншої людини. Американський філософ Філ Беннет свого часу написав статтю про те, чим може, обернутися надмірно жорстке виховання хлопчиків як обов'язково сильних чоловіків, які не проявляють своїх почуттів. З таких хлопчиків виростають чоловіки, які не вміють виразити свої почуття, поряд з якими страждають від самотності їхні дружини, діти, близькі. Категорична заборона в дитинстві виражати свої почуття — «Не рюмсай!», «Справжні чоловіки не плачуть!» — шкідлива ще й тим, що почуття, яке не було свого часу виражене, відчуття, яке не усвідомилося, лягає «на дно» несформованої душі, навантажує психіку, уповільнює особистісний розвиток. Важливість можливості та вміння вчасно й вільно виражати почуття задовго до психологів зрозуміли поети. «Виразити почуття - означає вичерпати його, означає оволодіти ним», - писав Є. Баратинський.

Батькам слід насамперед допомогти дитині не боятися, не соромитися будь-яких своїх почуттів, уміти їх усвідомити, назвати й адекватно виразити. Для цього необхідно знати й розуміти не лише почуття дитини в певний конкретний момент, але його більш широкий контекст, ті загальні почуття й бажання, на тлі яких виник даний конфлікт або переживання.

Адже, як правило, головна мета будь-якої дитини, у тому числі й

 «важкої» - агресивної, неслухняної, впертої - гарні стосунки з навколишніми дорослими, ровесниками. Саме ця потреба в гарних стосунках і любові породжує в дитині й реакції образи - «Ви мене не розумієте, не любите, ображаєте - то я піду від вас!» - і агресивні дії, які ці бажані гарні стосунки руйнують, хоча насправді мета дитини - саме вибудувати їх або відродити.

Ваше розуміння допоможе дитині називати й виражати свої почуття, керувати своєю поведінкою, поділяти почуття інших. Ви допоможете їй розвиватись, долати свою нерішучість і невдачі, діяти, будувати плани на майбутнє, плекати надії, зростати чесною із самою собою. При цьому ви даєте дитині зразок взаємодії з життям - спокійної, активної, доброзичливої, розуміючої, а не оцінювальної та караючої.

Дитина в навколишньому світі, який все-таки належить дорослим, дуже тендітна і вразлива - ось про що завжди слід пам'ятати батькам. Як часто ми, дуже чутливі до будь-якого критичного зауваження на нашу адресу, не зважаємо на самолюбство дитини, не піклуємося про її впевненість у власних силах. Переносячи на дитину нашу невпевненість і тривожність, гасимо її ентузіазм: «Облиш, не чіпай, нічого в тебе не вийде, незграбо! Ніким тобі не стати, невдахо!» Ці мимохідь проголошені сентенції можуть закарбуватися у свідомості дитини надовго, якщо не назавжди. І закладене відчуття «у мене все одно не вийде» супроводжуватиме будь-яке починання, а там і до комплексу неповноцінності недалеко.

Звичайно, не для кожної дитини слова, навіть якщо їх повторюють найдорожчі дорослі - тато й мама, стають тривалим травмуючим фактором, однак дитина часто діє в ситуації новизни, невпевненості й потребує підтримки. Довіра до світу дитини, поважливе, навіть більш поважливе, ніж до значущих інших дорослих, ставлення до слабких і молодших - ось найважливіше підґрунтя для того, аби ваше намагання зрозуміти переросло в розуміння.

Отже, завдання дорослих - допомогти дитині розуміти, відчувати інших. Ви не можете? Ви невпевнені в собі, неврівноважені, дратівливі? Змінюйтесь! Ваша дитина дає вам шанс. Відомо, гарний приклад - найкраща проповідь. Тільки «покращуючи» себе можна допомогти дитині. І навчитися, як відомо, можна найкраще, саме навчаючи інших. Це стосується не лише шкільних знань, але й умінь життєвих - доброзичливості, витримки, оптимізму тощо.

Саме так - вдосконалюватись, рости разом з дітьми, використовувати шанс, наданий життям!

Автор: Гуцол Н.В.

Вчительска мережа online