Матеріал: 

Кожній людині притаманні певні індивідуальні особливості, причому деякі з них допомагають індивіду «вписуватись» у суспільні взаємини, інші ж, навпаки, заважають жити. Ці останні людина намагається «приборкати» але не завжди їй це вдається.

Однією, до речі, дуже поширеною, з таких індивідуальних особливостей є страх спілкування з іншими людьми, особливо з незнайомими. Іноді лише думка про необхідність увійти в контакт з незнайомцями панічно жахає індивіда. Як бути такій людині? Уникати інших? Але ж результати такої стратегії поведінки можуть бути доволі сумнівними - самотність і невдоволеність життям.

Отже, шановні батьки, йтиметься про сором'язливість як індивідуально-психологічну особливість людини, яка починає проявлятися вже в ранньому дитинстві. Коли ви бачите, як зніяковілість і замкненість заважають вашій дитині повноцінно спілкуватися, гратися, радіти життю, багато хто з вас з тривогою замислюється, як ця риса відобразиться на її подальшій долі.

Спробуємо розібратись у психолого-педагогічних механізмах сором'язливості і можливостях подолати цей серйозний особистісний недолік.

Під сором'язливістю вчені розуміють комплекс відчуттів незграбності, розгубленості, сорому, страху тощо, який перешкоджає нормальному спілкуванню дитини з навколишніми. Сором'язливість характерна для емоційно-чутливих і самолюбних людей, що переймаються враженням, яке вони справляють, і оцінками, що їм дають інші. Найбільш часто сором'язливість проявляється в нових несподіваних ситуаціях спілкування, коли до людини прикуто пильну увагу навколишніх. Сором'язливість зумовлена ситуаціями невідомості, невизначеності, коли відсутній чіткий план власних дій і невідомі їхні наслідки.

Сором'язливим людям не властиві самовпевненість і агресивність, у спілкуванні вони найчастіше мовчазні, поводяться скуто. Їхнє чутливе «Я» надто вразливе для травмуючого досвіду, тобто критика їхніх вчинків, манер, фізичних особливостей, банальне жартування сприймаються такими індивідами хворобливо. При цьому негативні емоції накопичуються і з часом починають впливати на особистісний розвиток та поведінку навіть більшою мірою, аніж справжня, може й більш благополучна ситуація спілкування. Нездатність сором'язливої дитини до повноцінних контактів з оточуючими перетворюється на відчуття постійних невдач, неможливість діяти ініціативно і, як наслідок, з часом переростає у невдоволення собою, навіть у невпевненість у майбутньому.

У цьому випадку сором'язливість набуває характеру патологічного умовного рефлексу, тобто виникає знову й знову за аналогічних обставин. Таким чином, сором'язливості притаманний широкий діапазон проявів - від легкого дискомфорту під час зустрічі з незнайомою людиною і аж до свідомого обмеження кола особистісних контактів з метою уникнення можливих неприємностей, негараздів, невдач.

         Яка ж природа сором'язливості? Американський психолог Ф. Зимбардо, який присвятив цій проблемі ґрунтовне дослідження, розглядає цілий спектр різноманітних психологічних течій, кожна з яких пропонує своє пояснення цього феномена. Так, згідно з теорією особистісних рис, сором'язливість, як і більшість інших індивідуальних особливостей, визначається генетичними факторами, тобто успадковується. На користь цієї теорії свідчить і той факт, що в енергійних і товариських батьків діти вкрай рідко страждають від сором'язливості, і навпаки, діти з труднощами спілкування частіше виховуються в родинах, членам яких притаманна саме сором'язливість.

Проте цікавим є й таке спостереження: якщо в сім'ї кілька дітей, то не всі вони бувають сором'язливими. Зазвичай ця риса характерна для первістків, тоді як інші діти контактніші і легше пристосовуються до життєвих реалій та перипетій. Ф. Зимбардо пояснює це таким чином: батьки адресують саме первістку максимум уваги, турботи, тривоги. До народження другої дитини вони набувають певного досвіду, заспокоюються, менше переймаються різними заборонами, обмеженнями, страхами. До того ж менша дитина природно обмежена у силі, спритності, метикуватості й мусить знаходити суто психологічні засоби вирішення тих завдань, які постають перед нею під час спілкування з іншими. Менша дитина просто приречена вчитись комунікабельності, кооперації, уміння йти на компроміс тощо.

У таких випадках можна вести мову про так званий поведінковий підхід до пояснення феномена сором'язливості, згідно з яким сором'язливість - продукт недостатньої сформованості навичок спілкування. Якщо у дитини не було можливості навчитися продуктивної взаємодії, то вона, звісно, побоюється осоромитись, потрапити в халепу.

У науці існує й психоаналітична теорія, згідно з якою сором'язливість є результатом психічної травми.

Ф. Зимбардо слушно вважає, що саме спектром всіх названих підходів пояснюється феномен сором'язливості, причому в кожному індивідуальному випадку якийсь із трьох факторів може переважати. Водночас професор Гарвардського університету психолог Дж. Каган виявив сором'язливих дітей і деякі спільні фізичні та емоційні показники, а саме: підвищену вразливість, збудженість, плаксивість. Навіть кров'яний тиск був вищим, ніж у їхніх енергійніших ровесників.

Причому Дж. Каган наголошує, що подібні фізичні та емоційні відмінності проявляються у сором'язливих людей не лише в дитячому віці. Так, сором'язливі дорослі частіше страждають на прояви алергії, у тому числі сінну пропасницю та екзему, які визнаються спадковими захворюваннями. Встановлені дослідниками факти дали можливість дійти висновку, що гени «сором'язливості» і гени імунної системи - кільця одного ланцюга.

Проте, якщо дитина успадкувала від батьків труднощі у спілкуванні, це ще не означає, що вона страждатиме через сором'язливість протягом усього життя, вважає американський педіатр С. Суомі. Родинний клімат, у якому виховується і набуває життєвого досвіду дитина, може значно скоригувати запрограмовану в генах схильність до сором'язливості. Якщо батьки, інші дорослі змінюватимуть власну поведінку, манеру спілкування, дитина активно перейматиме їхній стиль життя, набуватиме рис і ознак лідера серед ровесників. Саме від значущих дорослих, насамперед батьків, залежать успіхи дитини у подоланні сором'язливості.

Для цього спробуємо розібратись, як виявляється і формується сором'язливість у дитячому віці. Страх перед незнайомими дорослими формується в ранньому дитинстві, коли незнайомі люди звертаються до малюка. У цей час вони використовують доброзичливі інтонації, намагаючись копіювати манери спілкування, які у дитини асоціюються з матір'ю. Невідповідність образу «чужої» людини материнському викликає у малюка розгубленість, паніку, страх. Дитина завмирає, тулиться до матері, плаче.

Звичайно, поступово маленька людина призвичаюються до інших, незнайомих дорослих, набуває здатності контактно реагувати в різноманітних ситуаціях спілкування, однак прояви сором'язливості у певної частини дітлахів залишаються.

Іншою поширеною ситуацією формування сором'язливості є невротична прив'язаність дитини до матері, коли загроза розлуки (найчастіше надумана) стає для маленької людини джерелом постійної напруги і тривожності. Тому батьки мають усвідомити, що абсолютно недопустимо лякати дитину розлукою. Часто мати погрожує неслуху: «Як не слухатимешся, кину тебе тут, а сама піду!», не усвідомлюючи, що цим самим ризикує підірвати довіру до себе (оскільки погроза напевне не буде реалізована) або сформувати в дитини хворобливу залежність і страх перед незнайомими ситуаціями, людьми.

Батькам важливо знати, що дівчатка сором'язливіші, ніж хлопчики; проте обом статям притаманні страхи перед раптовими розлуками з батьками, болючими медичними маніпуляціями, надто ж перед конфліктними ситуаціями між дорослими членами сім'ї. Усе це може спровокувати у дитини почуття сором'язливості, непевності, тривожності в майбутньому.

За рівних умов розвитку, виховання сором'язливість як індивідуальна риса більше властива дітям добрим, поступливим, з м'яким характером. Але ж чому такі діти стають сором'язливими? Звичайно, ніжна, чутлива душа - це в людини від природи, однак деякі психологи (Т. Шишова, І. Медведєва) вважають, що сором'язливість - це комплекс неповноцінності, помножений на егоцентризм. Безумовно, деякі діти мають реальні підстави вважати себе «якимись не такими» (з фізичними вадами, наприклад), проте частіше подібні страхи відсутні. Сором'язливі діти і симпатичні, і недурні, і здібні,а вважають себе гіршими за інших. Чому?

Мабуть, тому, що їхні батьки - самі невпевнені в собі, тривожні, полохливі люди, які притримуються зовнішньо суворих, а за суттю формальних методів виховання і спілкування з дітьми. Такі батьки намагаються надто рано прищепити дітям навички самоконтролю і гігієни, полюбляють соромити і вичитувати їх, обмежують прояви своїх почуттів. Таким батькам притаманні надлишкова турботливість, постійний неспокій, очікування нещасних випадків з дитиною і, як наслідок, гіперопіка. У таких родинах спілкування дитини з ровесниками, як правило, замінюється дорослим оточенням. Звідси - відсутність у дітей досвіду спілкування з однолітками, що ускладнює реальні стосунки з друзями, приятелями і сприяє невпевненості у подальших контактах,особливо з представниками протилежної статі.

У сім'ях, де з різних причин дітей виховує тільки мати, сором'язливість посилюється внаслідок відсутності виховного впливу батька - чоловічої рішучості, впевненості в собі, твердої вдачі, справедливої поведінки.

Часто батьки самі «підгодовують» сором'язливість дитини, заявляючи, особливо в присутності сторонніх людей: «Ні, цього він (вона) ніколи не зуміє зробити!» Тим самим найрідніші люди відмовляють дитині у підтримці її спроб бути активною, рішучою, впевненою в своїх силах, вибиваючи у неї з-під ніг і так хитку землю.

Породжує дитячу сором'язливість і батьківська авторитарність: постійно диктуючи дитині власне бачення, вимагаючи обов'язкового виконання наказів, безумовної покори, батьки не повинні дивуватись, якщо діти зростають пасивними, невпевненими у собі, у власних силах, невмілими і невинахідливими при зустрічах з новими людьми і життєвими ситуаціями.

Батькам варто пам'ятати, що «ліками» від сором'язливості для дитини має стати формування завищеної самооцінки і навичок спілкування. А починати слід з похвали. Здавалось, всім про це відомо, однак більшість батьків не поспішають втілювати в життя такий простий принцип виховання. Батьки чомусь дуже бояться перехвалити дитину, не розуміючи, що для сором'язливої, із заниженою самооцінкою дитини багато похвали не буває. Таку дитину слід хвалити навіть ні за що! Просто тому, що вона є, примовляючи: «Як я радий (рада), що ти в мене народився (народилась)!»

Безумовно, часті похвали не виключають критики і навіть покарань за погані вчинки. Але по-справжньому сором'язливі діти не бувають пустунами, розбишаками, агресорами. Звичайно, трапляються і випадки непослуху, але це природна реакція маленької людини на постійну скутість.

Варто ж дитині з допомогою батьків почати «розправляти плечі» і пишатися собою, як її поведінка вирівнюється, хоча до справжньої розкутості ще далеко. Дорослі мають пройти цей шлях разом з дитиною, усуваючи всі перешкоди, а саме: подаючи приклади впевненості і гнучкості, емоційного, безпосереднього, продуктивного спілкування з іншими людьми; посилюючи спортивно-оздоровчу і природну спрямованість сімейного виховання.

Автор: Гуцол Н.В.

Вчительска мережа online