Матеріал: 

Фахівці, які працюють з дітьми з високим рівнем розвитку, часто замислюються: чому батьки так мріють про обдаровану дитину? Їхній професійний досвід дає підстави стверджувати: обдарованість –випробування і для батьків, і для дітей.

Про обдарованих дітей іноді говорять, що це діти, чиє майбутнє - в минулому. Справді, їхнє життя часом складається так, що найбільш яскраві успіхи, загальний інтерес і визнання їх досягнень припадають на дитинство.

Відомий фахівець у галузі психології здібностей професор В. Юркевич вважає, що обдарованість -  це прискорений, високий рівень розвитку певних здібностей. Обдарованість буває різних типів, і далеко не кожний з них пов'язаний зі шкільним навчанням. Так, наприклад, доволі дефіцитна в будь-якому суспільстві і найменш вивчена соціальна обдарованість (її ще називають лідерською) всерйоз не цікавить ані вчителів, ані батьків. Більше того, її побоюються і ті, й інші, не знаючи, що робити з дитиною-лідером, з її характером, вчинками.

Є ще ХУДОЖНЯ обдарованість (музична, образотворча., сценічна). Вона вивчена досить ґрунтовно, але також прямо не пов'язана зі шкільним навчанням. Існує й психомоторна, або спортивна, обдарованість, проте нас цікавить інше.

Три типи обдарованості (прискореного, високого рівня розвитку) прямо пов'язані з навчанням в освітньому закладі.

Академічна обдарованість - це яскраво виражена здатність індивіда навчатися. Така обдарованість допоможе дитині в майбутньому стати непоганим, кваліфікованим спеціалістом, але для подолання більших  висот її недостатньо.

Інтелектуальна обдарованість - це вміння дитини мислити, аналізувати, зіставляти факти й робити власні висновки. Діти, яким притаманна інтелектуальна обдарованість - розумники й розумниці. Іноді вони вчаться блискуче, іноді - непогано, іноді - чудово встигають з одних предметів і погано з інших - усе залежить від їх ставлення до предмета і, що дуже важливо, до керівника.

Творча обдарованість виявляється у нестандартному баченні світу, нешаблонному мисленні.

Як батькам не помилитися в розумінні й оцінці здібностей дитини, як

не прогледіти обдарованість? Насамперед, слід пам'ятати, що обдарованість жодним чином не пов'язана з «натаскуванням». Прискорений розвиток завдяки «дресируванню» практично завжди призводить до певних фізіологічних і психічних розладів, провокує формування «невдахи», закладає сценарій майбутніх життєвих розчарувань. Справа в тому, що дитина, яка вільно читає, легко рахує, знає кілька англійських віршиків тощо, може блискуче вчитися в першому другому класі, добре - в третьому, четвертому У п'ятому класі вона зустрічається з першими проблемами, а далі, як правило, перетворюється на «трієчника». Запас знань вичерпався, «фора», з якою вона прийшла до школи, закінчилась, а здібності виявилися недостатніми для подальшого успішного навчання.

Обдаровані діти різні. Серед них є тихі й гамірливі, агресивні й доброзичливі, веселі й сумні, слабкі й здорові, але всіх їх об'єднує дещо спільне - яскраво виражена, іноді навіть хвороблива потреба, без якої неможливий розвиток здібностей. Це так звана пізнавальна потреба, яка виявляється насамперед у пошуку нового знання, у задоволенні від постійної розумової праці. Обдарованих дітей не треба примушувати чи заохочувати - вони самі безперервно шукають для себе складну інтелектуальну роботу, яка стає для них величезним задоволенням.

Деякі батьки навіть лякаються одержимості, з якою їхні діти ставляться до розумових занять, хвилюються, аби вони не захворіли від перенапруження, ховають від них книжки, задачники, словники, довідники, енциклопедії, атласи тощо. І тоді такі діти можуть справді захворіти, оскільки розумова праця їм потрібна як їжа, як повітря, без цього вони, не перебільшуючи, не можуть жити. Це головна ознака, за якою батьки мають усвідомити, що дитина справді обдарована, її особистісний розвиток відбувається прискорено.

Але є й інші ознаки, за якими часто приховується обдарованість. По-перше, це стиль спілкування дитини. Часто обдарована дитина прагне спілкуватися лише з дорослими - ті більше знають, з ними цікаво. Крім того, дорослі із захопленням сприймають таких дітей, на відміну від ровесників, які над ними кепкують, насміхаються цькують, а  іноді навіть б'ють. Справа в тому, що «звичайні» діти активно не люблять тих, хто відрізняється від норми - дуже товстих і вкрай худих, надвисоких та низеньких, телепнів і дуже розумних. Вони, як правило, у спілкуванні не терплять нічого незвичного - обдаровані діти зі своїми інтересами їм незрозумілі, нецікаві, вони їх дратують.

Емоційність обдарованих дітей видається дорослим неймовірною. Їх дуже важко втішити, коли фільм, вистава чи книжка мають сумний фінал. Занадто розвинені діти можуть вчинити,справжній бунт, якщо дорослі відволікають їх від улюбленої справи, розв'язання цікавої задачі. І це не капризування - це особливий світ обдарованої дитини, надзвичайно емоційний і чутливий. Звичайно, є й спокійні обдаровані діти, але це, як правило, лише «інтелектуали», оскільки творчі діти вкрай рідко бувають спокійними.

Вражає почуття гумору обдарованих дітей, яке майже завжди є вродженим. Нерідко (можливо, просто побоюючись або через невпевненість у реакції навколишніх) вони самі не жартують, але прояви гумору в інших людях зустрічають із захопленням. Особливо часто загострене й раннє почуття гумору спостерігається у дітей саме з творчою обдарованістю - вони легко й радісно помічають будь-які смішні невідповідності в навколишньому світі.

Обдарованих дітей, як правило, вирізняє особлива манера висловлюватися, специфічність моторики й сприйняття; навіть у своїх кулінарних уподобаннях вони відрізняються від більшості однолітків. І це цілком зрозуміло, оскільки обдарованість - це не лише особливості мозку, інтелекту, це зовсім інша будова психіки, всього організму. У чомусь такі діти завжди вразливіші за звичайних ровесників, на жаль, вони частіше опиняються на межі нервового зриву. Саме тому обдаровані діти, за визначенням Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я, входять до групи ризику - разом із розумово відсталими, маленькими правопорушниками, дітьми алкоголіків тощо. Вони потребують особливого виховання, спеціальних навчальних програм.

Крім дітей, непересічні здібності яких очевидні, є ще й ті, чий прискорений розвиток і особливі здібності не знаходять відгуку в дорослих, не сприймаються ними, видаються звичайними, навіть невідповідними тим зразкам обдарованості, які затвердились у суспільній свідомості.

Учені свідчать, що дітей з «прихованою», невиявленою обдарованістю багато, і якщо їм не поталанить, навколишні ніколи не дізнаються про їхню обдарованість. І найгірше, те, що вони самі не утвердяться у цих здібностях. Науковці довели, що можливості адаптації у багатьох обдарованих дітей, порівняно зі звичайними, значно нижчі. І якщо їх схильності та здібності не вкладаються в певні шкільні та суспільні стандарти, то перспективи цих дітей сумні - вони стають потенційними невдахами.

Як правило, діти, чию обдарованість або зовсім не виявляють, або недооцінюють навколишні, відчувають значні труднощі, особливо у спілкуванні і вдома, і в школі. Звичайно, у пересічних дітей теж виникають певні труднощі, але в обдарованих їх набагато більше.

Діти з невиявленими здібностями дуже різні. їх можна, щоправда, досить умовно, поділити на шість основних типів.

«Фанатики» - це захоплені чимось діти, у яких (на превеликий жаль їхніх батьків та вчителів) яскраво виявляються схильності, які не мають нічого спільного із навчанням у школі. Школа для них - примусове заняття, а справжнє життя починається після уроків або навіть відбувається замість них. Останнім часом серед дітей з'явилося дуже багато комп'ютерних фанатиків - вони сидять за комп'ютерами практично цілодобово. Серед них справді багато інтелектуально обдарованих. Вони сприймають школу як прикру перешкоду в спілкуванні з комп'ютером, але якщо на їхнє захоплення звертають увагу компетентні дорослі, то ці діти захоплюються точними науками - і в них з'являється перспектива стати успішними програмістами, аналітиками тощо.

«Ледарі» - діти, які з неймовірною жадібністю поглинають будь-яку інформацію, але категорично відмовляються систематично й наполегливо працювати. Прогноз за такої форми прискореного розвитку неоптимістичний: людей цього типу не приваблює жодна спеціальність, жодні серйозні систематичні заняття, які до того ж вимагають певних вольових зусиль. У майбутньому таких дітей зватимуть «ходячою енциклопедією», що, можливо, й приваблює, але професією бути не може. Саме таким обдарованим «ледарям» потрібна спеціальна тривала допомога й корекція з боку значущих дорослих.

«Скромники», або діти із заниженою самооцінкою, соромляться показати себе кращими за інших. Вони категорично відмовляються демонструвати свої здібності, усіляко намагаються бути «як усі». Можливо, вчителі, і особливо батьки, підозрюють наявність у них здібностей, але як по-справжньому обдарованих їх ніхто не сприймає. На уроках вони майже ніколи не піднімають руку, відповіді дають, коли запитують саме їх і тільки на поставлене запитання. І лише з письмових завдань можна зробити висновки про справді високий рівень їхніх знань. Звичайно, далеко не завжди поведінка «скромників» зумовлена саме заниженою самооцінкою. Часто це осмислена позиція: бути як «усі», не відрізнятись від інших. І, з певної точки зору, така позиція абсолютно виправдана: обдарованим «скромникам» живеться легше, а ніж яскравим вундеркіндам. На відміну від «ледарів», «скромники» частіше домагаються успіху в житті, стають визнаними професіоналами, хоча занижена самооцінка, закладена в дитинстві, має певні наслідки і в дорослому житті.

Ще один тип обдарованої дитини - «невротик», а іноді навіть «психопат». Такі діти навпаки завжди прагнуть бути «не як усі», що провокує конфлікти з дорослими й ровесниками, які, тим не менш, визнають їхні неабиякі здібності. «Невротики» рано починають читати, складати вірші, казки, деякі пишуть «енциклопедії», «видають журнали». Вони багато знають, самовпевнені, постійно самостверджуються. У школі такі діти завжди прагнуть відповідати, перериваючи інших, виправляють ровесників, а іноді і вчителів. «Невротики» не вміють змовчати, з пристрастю доводять свою правоту, звинувачують інших у невігластві. Ровесники не люблять «невротиків», ображають, дражнять їх, навіть б'ють. У дорослому житті «невротикам» досить складно і в професійному, і в особистому плані. Вони високої думки про себе, не вважають за потрібне дослухатися до інших, не

вміють спілкуватися, легко ображають інших, не вибачаючись при цьому, впевнені у своїй винятковості. У них практично не буває друзів, з ними складно колегам, від їхньої поведінки страждають близькі.

Водночас серед обдарованих дітей є дуже спокійні, які не прагнуть ні з ким конфліктувати, але й бути «як усі» також не хочуть. Часто їх вважають «диваками», адже вони рано починають читати «дорослі» книжки, у школі переймаються лише тим, що визначили для себе як потрібне або цікаве. Вони ніколи не підлаштовуються під когось - ані в поведінці, ані в спілкуванні, ані в манері одягатися. «Дивність» такої дитини - в її незалежності: вона може встати під час уроку, пояснюючи, що втомилася сидіти. Якщо на уроці йдеться про вже відоме їй, може витягти книжку й спокійно читати, твір пише віршами або відтворює зміст малюнками. Такі діти, як правило, дуже ввічливі, терпляче вислуховують зауваження та докори батьків і вчителів, не сперечаються, ні з ким не конфліктують, намагаються нікого не образите, але вчиняють завжди по-своєму. Доля таких дітей складається по-різному, хоча майже завжди нелегко. Ще зовсім недавно вони ставали дисидентами, більшість із них досягає в житті певних успіхів, хоча з певного віку вони можуть «замикатися в собі, звужуючи коло активного спілкування лише до найближчих людей.

І, нарешті, останній, шостий тип - це «черепахи», тобто повільні діти, чиї можливості досить невисоко оцінюються дорослими, хоча серед них справжня, особливо творча обдарованість зустрічається доволі часто. «Черепахи» - шкільні страждальці, оскільки їхня ситуація в класі ще більш конфліктна, аніж у всіх попередніх типів. Іноді їх вважають мало не розумово відсталими. Мабуть, одним з «черепах» був А. Ейнштейн, у якого до певної затримки загального розвиту додавалася уповільненість психічної реакції і про якого його вчитель говорив: «Твоє витання за хмарами і байдуже ставлення до всього, що ми засвоюємо, підриває авторитет класу».

Коли такі «черепахи» подорослішають, можливо, їм вдасться прилаштуватися до своєї уповільненості, особливо, якщо їм допоможуть дорослі. Однак у молодших класах їм вкрай важко, оскільки такі діти не встигають, затримують увесь клас. Дорослим складно розгледіти їхню обдарованість, пам'ятати не лише про їхні недоліки, але й про чесноти, допомогти адаптуватися до нових умов.

Усі діти з прискореним розвитком, різними типами обдарованості потребують особливої уваги навколишніх, батьків, учителів, аби вони змогли реалізувати свою унікальну індивідуальність, своє уявлення про Бога і людину, природу і суспільство. Учені вважають, що потреба в самоактуалізації, яку особливо яскраво відчувають саме обдаровані люди - це основа всіх духовних потреб людини. Людина, яка не зуміла реалізувати себе, завжди відчуває глибоке внутрішнє незадоволення життям – якою благополучною б вона не здавалася ззовні.

Автор: Гуцол Н.В.

Вчительска мережа online