Матеріал: 

Страх - одна з перших емоцій, яку відчуває новонароджений. На думку психолога Т. Шишової, навіть найперша. Багато вчених переконані, що дитину в процесі пологів охоплює безмежний страх. Недаремно за давніх часів вважалось, що діти, які побачили світ внаслідок кесаревого розтину, вирізнялися згодом особливою безстрашністю.

          Отже, лише народившись, людина починає лякатись: спершу різких звуків, яскравого світла, потім чужих облич, незнайомої обстановки. Дорослі до цього ставляться з розумінням і співчуттям, але з часом їхнє ставлення змінюється і дитина чує: «Як тобі не соромно? Такий великий (велика), а боїшся!»

Справді, якщо про більшість дитячих проблем можна сказати, що з роками вони минають, то дитячі страхи часто ростуть разом з дітьми. Чим більше розширюється дитяча фантазія, розвивається пізнання, тим більше маленька людина усвідомлює небезпеку, якою переповнений, особливо нині, дорослий світ, нестабільний і агресивний.

Останнім часом спеціалісти фіксують істотне зростання дитячих страхів як дуже небезпечну тенденцію у розвитку індивідуальності.

Що ж це таке - страх? Страх можна визначити як емоційно насичене відчуття неспокою у відповідь на реальну чи уявну загрозу для життя і благополуччя.

У разі явної небезпеки для життя, наприклад при запамороченні, задухах, падіннях, нападах тощо, страх є інстинктивною зворотною реакцією, засобом захисту.

В інших випадках страх визначається життєвим досвідом. Це може бути страх перед якимись подіями, покараннями, засудженнями, перед тваринами, фантастичними і казковими персонажами тощо. Такі страхи також виконують захисну функцію, виступаючи як засіб самоконтролю і саморегуляції. Вони можуть проявлятись у незрозумілому хвилюванні, неспокої, побоюваннях і тривогах, тобто бути розпливчатими і невизначеними.

Дитячі страхи притаманні певному віку, певному рівню психічного розвитку, але вони спостерігаються і за наявності в дітей деяких захворювань, наприклад неврозів. В інших випадках зі страхами частіше стикаються емоційно чутливі і вразливі діти, виховані надто турботливими суворими батьками, які оберігають своїх дітлахів від будь-яких, навіть уявних, небезпек.

Найчастіше страхи виникають у дітей дошкільного віку, не минають вони й молодших школярів і навіть підлітків. Такі страхи мають тимчасовий, минущий, віковий характер. Батькам їх слід брати до уваги як своєрідність певного етапу психічного розвитку індивіда.

Розглянемо причини виникнення дитячих страхів. Як правило, корінь їх у родинній ситуації, батьківській поведінці: гіперопікуванні, авторитаризмі, сімейних конфліктах. На всіх вікових етапах дитячого розвитку страхи більше притаманні дівчаткам, ніж хлопчикам, оскільки дівчата чутливіші до сприйняття зовнішньої загрози. Однак хлопчики важче переживають ситуації страху, вони страждають водночас і через страх, і через сором за свій страх, оскільки в нашій культурі побутує думка, що «справжні чоловіки нічого не бояться», а маскультура зорієнтована на героїв-суперменів. Дорослі, особливо батьки, ніколи не повинні глузувати з маленького боягуза, сподіваючись, що хлопчику стане соромно і він виправиться. Дитина лише замкнеться в собі, перестане довіряти дорослим, комплексуватиме. Краще, якщо батьки, не боючись підірвати свій авторитет, розкажуть синові чи доньці про власні дитячі страхи та подолання їх, тим самим вселяючи в маленьку людину впевненість, що страх можна побороти. Крім того, у такий спосіб батьки і діти більше зблизяться, довірятимуть один одному.

Батькам не варто очікувати швидких результатів у подоланні дитячих страхів. Краще послугуватися прислів'ям: «Помалу їдь, далі заїдеш», терпляче і зацікавлено долаючи разом з дитиною існуючу психічну травму. Ні за яких обставин не можна лаяти, карати, соромити дитину за страхи, вимагати негайного подолання їх.

Батькам слід знати, що страхи бувають різні, і відповідно різною має бути тактика батьківських дій щодо їх усунення.

Отже, найпоширеніший страх - страх дітей перед темрявою. Річ у тому, що в темряві є щось містичне, і у всіх народів ніч і морок асоціюється з багатьма страшними казками, легендами, бувальщинами. Особливо сильний страх темряви притаманний народам з малорозвиненою цивілізацією, а оскільки у дітей архаїчне колективне несвідоме виявляється значно яскравіше, ніж у дорослих (недарма ж діти так люблять казки), то темрява часто викликає у них панічний жах.

Психологи і педагоги радять батькам ні в якому разі не примушувати дітей проти їхнього бажання засинати в темній кімнаті. Це можна робити лише за погодженням з дитиною. Багато батьків наївно вважають, що сон з увімкненою електрикою набагато шкідливіший для дитячої психіки, аніж щовечірній стрес. «Хай звикає», - стверджують такі дорослі, не розуміючи, що нічні дитячі страхи готують підґрунтя для майбутніх неврозів. Діти дошкільного і молодшого шкільного віку ще не можуть собі пояснити, що нічний кошмар - лише сон, і примусити себе прокинутись.

Великої помилки припускаються ті батьки, які уникають розмов з дітьми на тему нічних страхів, марно сподіваючись, що з роками все якось поступово минеться. Однак багатьох людей нічні жахи дитинства турбують навіть у дорослі роки, спричиняючи серйозні нервові розлади і страждання.

Учені рекомендують розпитувати дитину про сутність того, що наснилось, активно співпереживаючи, проте не зациклюватись на жахах, а намагатись разом з дитиною перевести їх зміст у площину кумедного і безглуздого, кожного разу придумуючи щасливу розв'язку.

Суть у тому, щоб дитина навчилась відчувати себе хазяїном у ситуації, яка наснилась, поступово позбулась містичних страхів.

Багато дітей не менше, ніж темряви, бояться самотності. Як правило, це хворобливі, сором'язливі, нерішучі діти з досить високим інтелектом і розвиненою уявою, яка не знаходить адекватного застосування і посилено малює страшні ситуації. Тому найперше завдання батьків - спрямувати багату уяву дитини на подолання страху, зацікавити і навчити її самостійної роботи, прищепити любов до читання, ручної праці, творчого самовираження.

Деякі діти, пам'ятаючи обіцянки дорослих: «Не будеш слухатись - залишу тебе одного (одну) і піду!» - панічно бояться загубитись у натовпі, опинитись у незнайомому місці, У таких випадках батькам слід привчати дитину спілкуватися з правоохоронцями, лікарями тощо, водночас категорично забороняючи розмовляти з незнайомими особами, брати подарунки тощо.

Один з найпоширеніших дитячих страхів сучасності - страх перед казковими персонажами, чудовиськами, привидами, який останнім часом набуває особливо тяжких форм. І тут немає нічого дивного, адже сучасне мистецтво для дітей насичене монстрами, роботами-вбивцями, вампірами, зомбі тощо. До того ж діти повсякчасно дивляться бойовики, трилери, фільми жахів, розраховані на дорослу аудиторію. І якщо додати комп'ютерні ігри, то стає зрозумілим, чому серед дітей так багато невротизованих.

Батькам слід розумно дозувати й обмежувати доступ дітей до подібних «витворів мистецтва», водночас знаходячи час і аргументи, щоб, долучившись до них разом із дітьми, виявляти найменші можливості показати штучність ситуації та дій героїв, навчити дитину ставитись до них із зрозумілою іронією.

Наступний дитячий страх—це страх смерті, війни, катастроф тощо. Страх смерті проявляється десь у шість років і в принципі є нормальним явищем. Коли дитина усвідомлює, що і вона сама, і всі оточуючі люди смертні, у дитячій душі відбувається серйозне потрясіння, маленька людина переживає шок. Проте з часом життя бере своє, і дитина більш-менш втішається думкою, що смерть - це нескоро, страх відходить, думки про неї не заважають дитячому існуванню. Однак на деяких дітей смерть справляє тяжке враження, тому вчені не радять до десяти років долучати їх до прощання з небіжчиком, похоронів, поминання. А ось згадувати померлих у присутності дитини необхідно, оскільки якщо небіжчика пам'ятають добром, то це дає оточуючим - і дітям, і дорослим - надію на «життя після життя».

Що стосується дитячого страху перед війнами, катастрофами тощо (в основі якого той самий страх перед смертю), то наш час сприяє обґрунтованості виникнення у дітей таких почуттів. Дорослим необхідно, по можливості, створювати у дитини відчуття захищеності - не дивитись разом з нею телевізійні новини, не обговорювати надто емоційно побачене, почуте, прочитане щодо терактів, військових конфліктів, природних катаклізмів, тощо. Такі ситуації поглиблюють дитячі страхи і ще більше невротизують особистість маленької людини.

І, нарешті, страх покарання. Ідеться не про фізичні покарання, які, зрозуміло, є абсолютно недопустимими ні за яких обставин. Часто буває, що дорослі до дитини ніколи пальцем не торкаються, але їхня владна авторитарна поведінка стосовно сина або доньки, не сприйняттям батьками ніяких заперечень, завищені вимоги призводять до страху маленької людини бути нелюбою,незрозумілою, знехтуваною.

Батьки мають зрозуміти, що крики, образи, зневажання - це одне з найгірших покарань для дитини. Постійне перебування в брутальній, антипедагогічній виховній родинній атмосфері призводить до справжніх дитячих страждань і може перетворити дитину на жалюгідну, затуркану істоту, хоча в культурній сім'ї ті самі хлопчик або дівчинка зростали б вільними, розкріпаченими, сміливими особистостями.

Досить поширеним, особливо у молодших школярів, є страх поганих оцінок. Вчителі знають, як гірко плачуть деякі діти, отримавши незадовільну оцінку. Потім вдома такі діти ховають зошити і щоденники, боючись покарань і намагаючись їх уникнути; відмовляються виконувати домашнє завдання, переконуючи дорослих, що до них ставляться упереджено.

Шановні батьки! У таких випадках у вас є два шляхи вирішення проблеми. Перший - спробувати розібратись, чого ви чекаєте від дитини і які в неї реальні фізичні та інтелектуальні можливості. Якщо ваші завищені очікування і реальний стан розвитку дитини не збігаються, треба змиритися і спокійно допомагати дитині опановувати шкільну програму на відповідному її особистісному розвиткові рівні.

Другий - встановити реальні причини неуспішності: неуважність, прогалини у знаннях у зв'язку з перенесеною хворобою, відсутність контактів з учителями, завантаженість позашкільними заняттями, музикою, танцями, спортом тощо. В таких випадках слід організувати життєдіяльність дитини в інший спосіб, виділити більше часу на вирішення суто навчальних завдань, «загасити» шкільні конфлікти, розвивати уяву, пам'ять, увагу, наполегливість.

У цілому батькам слід усвідомити, що позбавлення дитячого життя страхів вимагає терплячості і зацікавленості. За страхи не можна сварити, соромити, карати, вимагати від дитини негайного припинення лякливості. Постійна і толерантна участь батьків у вирішенні емоційних проблем дітей, довірливий контакт з ними, взаєморозуміння - ось необхідні умови попередження й подолання дитячих страхів.

Автор: Гуцол Н.В.

Вчительска мережа online